Сатанів (невеличке селище на Хмельниччині) пересічному українцеві передовсім відомий чудернацькою назвою та мінеральними водами. Але крім цього тут є ще й дивовижна природа, численні пам’ятки історії та запаморочливі краєвиди. Тож цей матеріал буде у нагоді всім хто планує відпустку чи подорожі вихідного дня.
Версій якою ратицею чи рогом тут причепився Сатана і чи взагалі він пробігав поряд – безліч.
За найекзотичнішою – в топонімі простежуються сліди давньоримських сандалів.
ЯкримлянинадЗбручемрадилися
Розповідають, що за часів імператора Траяна римська армія докотилася аж до Збруча і десь саме тут легіонери прозоро натякнули командирам, що вже не палають колишнім ентузіазмом.
Аби не доводити до заколоту воєвода Тонілій вирішив зіграти на випередження. Вишикувавши когорти він, мовляв, запитав у вояків: «Sat an non?» («досить чи ні?» – лат.).
Легіонери, звісно ж, залементували: «Sat! Sat!» (досить). На місці наради римляни й заклали поселення, яке назвали «Satannon».
Насправді легіонерами на Поділлі й не пахло, а римські монети, що масово знаходять у селищі та на його околицях, лише свідчення активної торгівлі місцевих племен з Імперією і прив’язані до поселення «черняхівців». Хтось може згадати про так званні «дипломи легіонерів», що бува знаходять у цих краях. Це така бронзова пластинка з відповідним написом, що вручалася кожному легіонеру при виході «на дємбєль». Він надавав ряд пільг, а іноземцям ще й імперське громадянство.
Але всі ці дипломи набагато пізніші походів Траяна та належать часам занепаду, коли Рим залучав до служби варварів-найманців, у тому числі з теренів сучасного Поділля. Традиція їздити на заробітки до Італії у нас має глибокі історичні корені.
В тріумфальний похід сторінками краєзнавчих публікацій «Satannon-ські» легіонери вирушили понад півтора століття тому, розпочавши свій марш в «Подольских епархиальных ведомостях» (№3, 1862 р.) де вперше оприлюднили згадану історію. Хоча редакція одразу зауважила, що байка більш дотепна, ніж правдива, деякі горе-історики (навіть з докторськими ступенями) й досі «втирають» довірливим читачам, як римляни над Збручем радилися.
Зазначимо, що сучасні краєзнавці-аматори, за відомі лише їм гріхи, чомусь розжалували полководця Тонілія у центуріони. «Центуріон Тонілій», звісно, звучить дуже «по-давньоримському»… Але це ж – простий сотник! Полководець у званні, що відповідає сучасному старлєю, – річ не менш кумедна, ніж римський легіон, який миє ноги у Збручі.
У тому ж таки числі «Ведомостей» оприлюднена ще одна сатанівська легенда, яка хоч немає жодного відношення до топоніміки, але варта згадки. З посиланням на місцевого старожила ксьондза Калинського розповідається, що десь у середині XVIII століття якийсь іконописець Сухарський влаштував на околиці містечка таємну копальню, де нишком мив золото і з того мав файний зиск.
Ображені татари та обдурені турки
Більшість сатанівчан вважають, що страшне ім'я селищу «причепили» татари. Мовляв, припхалися якось непрохані гості під його нездоланні мури, погарцювали вздовж на своїх кониках, спіймали облизня та й оголосили, що ті розтрикляті укріплення сам Сатана проти них звів.
На перший погляд версія небезпідставна – залишки місцевих фортифікаційних споруд і сьогодні викликають повагу. Але для татар, які неодноразово захоплювали та плюндрували містечко (зокрема у 1528, 1530, 1617, 1618 та 1649 роках), його мури ніколи не були нездоланною перепоною.
Інша легенда розповідає про турків, які нібито хотіли захопити містечко, але хитрі захисники заманили їх у глушину, де довго водили лісами та хащами, що той Сусанін ляхів. Нарешті яничарам то набридло і вони, забралися геть. Вирішивши, що у нетрі їх завів сам Сатана вони назвали місцевість «сатанинською», а містечко, до якого так і не дісталися – Сатановим.
Мудріволхви
Після запровадження християнства служителі давніх богів були змушені тікати аж в надзбручанські нетрі. З волхвами на береги Збруча перемістився й головний духовний центр прадавньої віри. Тут виникає унікальна релігійно-політична формація відома серед істориків як «Збручанський культовий центр». Цей анклав язичництва проіснував аж до середини ХІІІ ст. (за деякими версіями навіть до початку XIV-го).
Саме з цих країв походить і знаменитий Збручанський ідол – найвідоміше зображення дохристиянського слов'янського божества. Його, до речі, витягнули з річки менш ніж за десяток кілометрів нижче по течії від Сатанова.
Усе пов'язане з дохристиянськими віруваннями Церква вважала сатанинським. Відповідно версія, що в назві «Сатанів» химерно відбилося язичницьке минуле краю виглядає досить переконливою.
Ще одна язичницька версія прив’язує назву до санскриту – нібито священної мови волхвів. Топонім виводять від санскритського слова «саті» – святість, свята істина та від санскритського ж «саті нава» - свята вода (натяк на місцеві цілющі джерела).
Винуватімолдавани?
За цією гіпотезою Сатанів – просто велике село. Або ж, «Нове село», і цією назвою він завдячує ...молдаванам. Бо молдавською «сат» – то і є – велике село. А «сату ноу» – відповідно «нове село».
У праці «Поділля під владою Литви» Юхим Сіцінський, зокрема, згадує, що 1393 р. князь Федір Коріятович «обсадив подільські міста волохами», оскільки молдавський князь Роман був його спільником у боротьбі з великим литовським князем Вітовтом. Не виключено, що серед цих поселень був і Сатанів.
Отож ніякої тобі унікальної назви на честь нечистого, а банальні «Новосілки», яких достобіса на мапі України, хіба що на молдавський манер.
Взагалі ж існує більше півтора десятка гіпотез походження дивного топоніму, але ми зупинимося лише на найпоширеніших.
Варто також зазначити, що у найпершій писемній згадці (1404 р.) назва містечка записана як Schathanуw (Шатанів). Однак в польському документі від 1564 року поселення вже згадується як Szatanуw. А тут спливає «диявольський» корінь - польською «szatan» – Сатана. В пізніших польських документах бачимо Satanów, де нічого сатанинського й близько немає.
Наразі відверто зізнаємося: історики та філологи й досі не дійшли згоди, звідки взявся чи не найколоритніший топонім України. Тож, що насправді означає назва Сатанів та як вона виникла – біс його знає!
Що варто побачити
Брама з елементами ренесансного «піару». Екскурсію радимо розпочнемо від середньовічної брами – сьогодні символічних, а колись найсправжнісіньких «дверей» Сатанова. Вона називається «Кам’янецькою» – звідси починалася дорога до Кам’янця. Браму звели ще у XV ст., у наступному столітті її дещо перебудували, 1676 р. споруду сильно пошкодили турки при штурмі містечка.
У 1722-1724 рр. власник Сатанова Адам Миколай Сенявський відбудував міські укріплення та замок. Тоді ж фасад брами прикрасили розміщеною на тлі різної мілітарної атрибутики «Лелівою» – фамільним гербом магната та встановили величезну меморіальну дошку з написом латиною:
«Адам Миколай з Гранова Сенявський, власник Шклова і Міши, каштелян краківський, найвищий проводир державного війська, для громадської безпеки оцю твердиню відновив року Христового 1722, маючи намір мурами захищати батьківщину, що її стільки разів захищав грудьми. Отож віща думка фундатора <
Джерело
