Журі 74 Каннського фестивалю присудило гран-прі іранському режисеру Асгару Фархаді за фільм "Герой" про боржника Рахіма, якого випускають з в'язниці, аби він знайшов гроші. В інтерв'ю генеральному продюсеру телеканалу UA: КУЛЬТУРА Лук'яну Галкіну режисер розказав про те, чому цікавиться життям "маленьких" людей, чи може один фільм розповісти про суспільства та за яких обставин іранська історія стає універсальної для світу.

Містере Фархаді, в центрі фільму “Герой”, а також в інших ваших роботах — звичайна людина у важких соціальних умовах. Ця ідея близька до європейської літературної традиції, а також до української літературної традиції, як, наприклад, до творчості Миколи Гоголя. Ці історії маленьких людей що для вас означають?

Думаю, що я прагну показати в цих персонажах те, що вони зовні звичайні, прості, в їхньому житті немає складнощів, властивих іншим типам людей, але в той же час, якщо ви уважно придивитеся до них і будете спостерігати зсередини за їхніми клопотами і способом життя, то побачите, що вони мають свої складнощі. Думаю, сьогодні переважна більшість людства проживає таке життя, тому мені цікавіше спостерігати за ними, ніж за деякими конкретними людьми.

Але ви маєте рацію, література частіше зосереджена на персонажах такого типу. Кіно давно цікавиться особистостями з надзвичайними здібностями, фізичними чи інтелектуальними, людьми, здатними вирішити проблеми решти людства. Лише після фільмів італійського неореалізму звичайні люди стали головними героями історій. Кіно частіше шукало виняткових людей, тоді як література, якщо взяти, наприклад, і російську літературу, театр, Чехова та багато інших авторів цікавилися простими людьми.

Більшість ваших фільмів, створених на іранському матеріалі, розповідають про соціальний тиск і змушують глядачів почуватися незручно в атмосфері відсутності приватного життя. Як на мене, приватність та втручання в особисті рішення й фальшива демонстрація власної доброти - це головні теми фільму "Герой". Чи правильно вважати вашу історію універсальною, а не лише притаманною іранському народові?

Гадаю, ці два терміни, локальний та універсальний, не суперечать один одному. Я думаю, що локальна історія, яка добре розказана, автоматично стає універсальною. Це не означає, що люди з інших країн або інших верств суспільства, які переглядали фільм, неодмінно пройшли через те, що переживає герой, або жили так само, як і сам герой, але є достатньо спільних моментів для глядача, за допомогою яких він може відчути зв’язок з цією історією, ідентифікувати себе в ній, побачити себе в ній. Тож це для мене те, що робить потенційно місцеву історію універсальною.

Ви показуєте іранське суспільство як досить традиціоналістське й часом навіть жорстоке. Чи так це сьогодні, і чи відчуваєте ви, що відбудуться зміни у вирішенні проблем з правами людини?

Якщо в історіях фільму "Герой" чи в інших картинах є напруга або жорстокість, це говорить лише про історію, яка розповідається. Це нічого не говорить про суспільство чи країну в цілому. Неправильно думати, що один фільм дає уявлення про весь народ. Іранців 80 мільйонів, і це дуже розмаїте суспільство, яке не можна звести до одного зображення в одному фільмі. Це так, мовби я переглянув фільм, в якому люди вбивають одне одного в Нью-Йорку, і вже думаю, що в Нью-Йорку вночі всі вбивають один одного і взагалі, що так усюди в США. А це лише один фільм, це не вся країна.

Я прочитав рецензію у журналі Variety про фільм "Герой" з висновком, що ваша робота більше звертається до свідомості, аніж до серця. Уявімо, що у вас є лише один варіант, що б обрали в такому випадку: залучити аудиторію інтелектуально чи емоційно?

Неодмінно обрав би емоційне залучення, бо гадаю, коли ви хочете правильно мислити, ви перш за все повинні визначитися з емоціями, з тим як сприймаєте і що відчуваєте при перегляді кінострічки.

Читайте інтерв'ю з учасниками Каннського фестивалю Інтерв'ю з режисером фільму "Ольга": про Євромайдан, гімнастку з Луганська і роботу в Україні Інтерв'ю з Сергієм Лозницею про "Бабин Яр", антисемітизм, Хржановського та прем‘єру в Каннах Фільми про події в Україні у Каннах

"Золоте око" за найкращий документальний фільм отримав режисер Сергій Лозниця за роботу "Бабин Яр. Контекст", який розповідає про масові вбивства євреїв у Києві у 1941 році. Приз "Золоте око" заснований у 2015 році французькою спільнотою авторських прав La Scam і присуджується незалежно від каннського журі.

Фільм французького режисера Елі Ґраппе "Ольга" отримав приз за найкращий сценарій спільноти письменників та композиторів SACD.

"Ольга" розповідає про українську гімнастку з Луганська, що має зробити складний життєвий вибір, доки в її країні відбувається Євромайдан. Вона вимушена поїхати з України до Швейцарії, де живе родина батька. Матір дівчини працює в політичній журналістиці, через що отримує погрози від провладних осіб.

Призери 74-го Каннського фестивалю Золота пальмова гілка: фільм "Титан", режисерка Джулія Дюкорно. Золота пальмова гілка за короткометражний фільм: "Всі ворони світу", режисерка Тянь Ся У Я. Гран-прі: "Герой", режисер Асгар Фархаді та "Купе номер шість", режисер Юхо Куосманен. Приз журі: "Пам'ять", режисер Апічатпон Вірасетакул і "Коліно Ахеда" режисер Надав Лапід (у назві - ім'я палестинської активістки Ахед Тамімі, яка потрапила до в'язниці після побиття ізраїльських солдатів; у соцмережах пропонували прострелити їй коліно). "Золота камера" за найкращий дебют: "Муріна", режисерка Антонета Аламат Кусіянович. Найкращий режисер: Леос Каракс, "Аннетт". Найкраща чоловіча роль: Калеб Лендрі Джонс, "Нітрам". Найкраща жіноча роль: Рената Рейнсве, "Найгірша людина на світі". Найкращий сценарій: Рюсуке Хамагуті і Такамаса Ое, "Сядь за кермо моєї машини". Почесна Золота пальмова гілка: режисер Марко Беллоккйо та акторка Джоді Фостер.

Каннський фестиваль-2021 року проходив у липні. За Золоту пальмову гілку боролися 22 картини. Перемогла режисерка фільму "Титан"Джулія Дюкорно - за всю історію фестивалю вдруге жінка отримала головну нагороду. 28 років тому переможецею визнали режисерку Джейн Кемпіон за фільм "Фортепіано".

Джерело