Голокост порушив природний плин історії. І хоча нас від трагедії відділяє час, відчуття причетності до неї залишається досі. Ця причетність стосується і візуального мистецтва, у якому художники та художниці з усього світу продовжують шукати підходи для того, щоби говорити про трагічні події та травматичний досвід.

Дивлячись на їхні роботи можна побачити, що автори все ще знаходяться всередині тих подій, і, як наслідок, Голокост продовжує існувати як в минулому, так і в сьогоденні. Нижче Суспільне.Культура підготовувала підбірку з 5 проєктів українських та іноземних сучасних художників та художниць, що працюють з цією складною темою.

Крістіан Болтанскі, Мертві швейцарці, 1990

Роботи французького художника Крістіана Болтанські виставляються в постійних експозиціях лондонської Тейт, Центру Жоржа Помпіду в Парижі, Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва. Його батько, професор Етьєн Олександр Болтанські, був сином єврейських емігрантів з Одеси. Розмова про художню практику Болтанські неминуче торкається теми Голокосту, а також про те, які існують способи говорити про цей трагічних досвід.

Одна з найвідоміших робіт художника “Мертві швейцарці” заснована на некрологах з швейцарських газет з ілюстраціями портретів покійних. Ці нечіткі та збільшені у розмірах портрети більше створюють відчуття життя, аніж смерті.

Втім усі вони постають монотонними, позбавленими індивідуальності. Один із дослідників творчості Болтанскі, Ернст Ван Альфен, пропонує цікаве спостереження, він каже, що Швейцарія, швейцарці, тобто не-євреї для художника є втіленням нормальності, тоді як у його творчості відтворюється один з основних принципів Голокосту: перетворення суб'єкта в об'єкт.

Болтанські прокоментував свій твір так: “У багатьох своїх роботах я використовував образи мертвих євреїв. Але поняття "мертвий" і "єврей" аж надто асоціюються один з одним. Навпаки, немає нічого більш нормального, ніж швейцарець. У своїй нормальності він абсолютно не схильний до смерті. Тому по-своєму навіть ще більш жахливий. Швейцарці - це ми".

Берлінде де Брьойкере, Від чутливої шкіри III та IV, 2016

На виставці "Втрата. Спомин про Бабин Яр" у PinchukArtCentre 2016 року, що збіглася у часі з вшануванням жертв Бабиного Яру, були представлені роботи Крістіана Болтанскі, Дженні Хольцер та Берлінде де Брьойкере.

Автори у своїх роботах порушили питання про ризик втрати почуття людяності перед обличчям насильницької смерті. Монументальні скульптури бельгійської художниці торкалися теми колективної смерті. Робота “Від чутливої шкіри III та IV” становила собою окровавлений муляж шкур звірів, відлитих з воску.

За словами Берлінде де Брьойкере, імпульсом створення скульптури стала сира шкіра, побачена на бойні. Ця шкіра, за враженнями художниці, "здерта ще з недавно живих істот, у такому вигляді не мала жодної цінності". Подібні ефекти викликають твори Брьойкере, позбавлені антропоморфних форм. Натомість ці дегуманізовані маси продукують асоціативні ряди, що неминуче відсилають до нещодавно живого.

Фонд Мазоха, "Останній єврейський погром", акція, 1995

Виносячи до мистецького простору те, що у політичному просторі складно уявити, колектив Фонд Мазоха (художники Ігор Подольчак та Ігор Дюрич) виступає своєрідним лакмусовим папірцем: їхні численні акції ставлять запитання щодо окреслених у суспільстві меж між ідеологіями.

Одна із ключових акцій художників відбувалась у 1995 році в галереї Марата Гельмана в Москві як заздалегідь анонсована подія. З представлених об’єктів було три принти гранітних могильних плит у натуральний розмір із вибитими іменами учасників виставки "Погані новини з Росії". Художники в перформативній формі порушували питання щодо особистого вибору кожного відвідувача виставки між "переможцем" і "жертвою", позбавляючи в такий спосіб звичного комфорт на території мистецтва.

У рамках виставки "Провина" у 2016 році у PinchukArtCentre була представлена документації цієї акції. На одній з могильних плит у виставковому просторі були написані імена художників, зокрема, з Фонду Мазоха, поверх яких недвозначно нанесена свастика.

Нікіта Кадан, Скалічений міф, 2021

В основу таких проєктів, як "Хроніка", "Гілка", "Погром", "Скалічений міф", художник Нікіта Кадан покладає історії масових насильств та Голокосту на українських територіях у 1930-40-ті роки. В одному із своїх проєктів "Скалічений міф", що відбувався у київській галереї The Naked Room, а нещодавно відкрився у львівському Палаці Лозинського, художник взяв за основу документальні фотографії Львівського погрому 1941 року, зроблені нацистами, а також графіку Бруно Шульца з “Книги Ідолопоклоніння”.

Художник працював з документами та свідченнями, застосовуючи вугілля та великі аркуші паперу. У “Скаліченому міфі” йдеться про певний моральний вибір, що робиться наосліп, “коли ми спрямовуємо погляд у темряву історичного”. Образи з фотографій та графіки Шульца у роботах Кадана хоч і видозмінюються, втім, не втрачають своєї сили, лишаючись впізнаваними.

Дана Кавеліна пише про цей акт копіювання так: “Невинність копії в акті копіювання, тобто в повторенні вугіллям на папері фотографій погрому і графіки Шульца є компонентом воскресіння - він міститься в самому акті перемальовування. Воскресає документ і свідоцтво - воскреснуть мертві. Образи, задокументовані нацистами, відчужуються від свого носія через вугілля”.

Крім цього, Нікіта Кадан працює з категоріями “переможців” та “переможених”, відстоюючи ідею, що історія повинна писатися не тими, хто перемагає, а тими, хто став жертвою. Для цього необхідна дистанція від події, відхід, самоусунення, що дозволяє погляду сфокусуватися на тому, що відбувається.

Орі Гершт, Big Bang, 2006, відео

Орі Гершт - художник, батьки якого пережили Голокост. Автор експериментує з різними жанрами і з новими формами цифрового мистецтва. Одна з його відео-робіт Big Bang про крихкість. З перших секунд ми бачимо перед собою начебто “живий” натюрморт голландської школи. Художник ретельно відтворює композицію букета і як потім з’ясовується - для того, щоби підірвати його.

Відтак, якщо голландські художники створювали враження вічної картини, мертвої природи, то у Big Bang роботі все навпаки. Реальність більше не здатна зупиняти миті, натоміть вона розбиває усе крихке. Так робота створює точну метафора терору і насильства: будь-що раптом несподівано може розбитися. Все, що залишиться від неї - тисячі уламків.

Що відомо

У 2021 році — 80 роковини розстрілів у Бабиному Яру, де, за оцінками істориків, нацисти вбили 100 тисяч людей, з яких приблизно 70 тисяч — євреї. У Києві відкрили інсталяцію "Кристалічна стіна плачу", яку зробила Марина Абрамович з українського вугілля та бразильських кристалів. Читайте також

Як примиритися з провиною за нацистське минуле: історія німецької ілюстраторки Нори Круґ

Мистецтво після Освенцима: як художники працюють з темою війни, насилля та пам'яті

Джерело