Про це він розповів у програмі Сергія Дойка «Особистість».

«Для цього нам потрібна єдність, зміна себе, включно з етикою праці, не лише спільною мрією, а робота над собою. Кожен має право виписати свої сходинки. Бо це настанови не для інших, а найперше для мене. В процесі творення, осмислення роками цих кроків набралося 25. Я не брав зі стелі спочатку цифру, а потім під неї підбирав», - каже він.

Доній пояснив, звідки в української влади взялося переконання, що вона тут навічно.

«Це насправді дуже логічно, тому що у нас представницька демократія лише з 1989 року. Перші вибори ще в СРСР були, а не в незалежній Україні. Представницькі – це змагання. Церковна ієрархія вічна, священника призначають, можуть змінювати потім якийсь приход, але він все одно залишається священником. Потім кастові монархічні держави: польська Річ Посполита або Російська імперія. Якщо ви входите в стан шляхти, міщанина – це навічно, це у вас передається в спадок. Потім невеликий проміжок комуністичний, але все одно взяла гору звичка: якщо ти в номенклатурі і сильно не виокремлюєшся – ти будеш там постійно», - пояснює він.

Тому ідея демократії, що це служіння народу, виборна посада на певний час, існує настільки короткий часовий проміжок, що до неї не звикли не лише влада, а й суспільство.