9 грудня у Всеукраїнський кінопрокат виходить перший повнометражний фільм львівського режисера Тараса Дроня "Із зав’язаними очима". Стрічка отримала головну нагороду на Варшавському кінофестивалі, відзнаку за впровадження нових речей у кінематографі на фестивалі у Індії. За операторську майстерність фільм нагородили у Аргентині, за роботу режисера та сценарій — у Іспанії.
Суспільне поспілкувалось із режисером про створення кіно.
Про презентацію фільмуЦе чесне, щире, зроблене з любов’ю, сучасне українське кіно, про сучасну тему, про сучасну українську жінку. Кіно теж є видовищне, тому що в кіно є бої без правил, бої ММА. Головна героїня є спортсменкою. Кіно непросте, тонко взаємодіє з глядачем. Глядач зможе себе побачити у цьому кіно. Відзняте воно у Львові і Києві. Хочеться ділитись емоцією, а в цьому кіно є де посміятися, є де пустити сльозу. Це такий набір складних емоцій. Я це можу впевнено сказати, тому що вже були покази, я бачив як зал реагує на кіно. Тому запрошую!
У житті не так часто можна пережити таку гамму емоцій за такий короткий проміжок часу. Інколи впродовж кількох тижнів не встигаєш стільки всього пережити, а тут на півтори години можна зануритись в світ нашої країни. У світ, в якому війна вже закінчилась, Донбас вже повернувся, Крим ось-ось, вже на виході і це має бути цікаво.
Ідея виникла з 15-хвилинної розмови. Я випадково зустрів свою давню приятельку, яка була в дуже складній ситуації і коли вона мені розказала де вона і що вона зараз проживає, це настільки мене вразило. Це було відразу після Майдану, все було ще таке гаряче і наболіле. І буквально після цього я почав писати сценарій.
У лютому буде 5 років, як оця розмова відбулася, зі сльозами на очах. І от зараз ми маємо можливість подивитись це на екрані. Є частина видумана, частина — з реального життя. Насправді дуже багато в цьому фільмі реальних випадків.
Цей фільм про бій між людиною та суспільством. Між людиною та ярликами. Між людиною і стереотипами, нав’язаними речами. Коли суспільство змушує жінку до того, щоб вона почувала себе винною, відчувала себе жертвою, відчувала себе нещасною і як це прожити, як це пройти.
З часом виявилось, що дуже багато жінок у схожих ситуаціях: і пов’язаних з війною, і ні. І що далі, то більше розумію, що ця тема справді важлива і про неї треба говорити вже, не чекати.
Про знімання фільмуФільм знімали у 2019 році. Половина фільму знята у Львові, половина — в Києві. У самому фільмі місто немає назви, це просто українське місто. Я не робив акцентів. Що це Київ, Львів, Харків чи це Одеса. Це таке більш універсальне місто.
Дуже багато речей нових я спробував при зніманні цього фільму. Наприклад, я ніколи до цього не знімав бої і оператор Олександр Позняков ніколи не знімав бої. Це такий цілий пласт знімань. І щоб вони були правдоподібні і щоб не зробити шкоди одне одному. Бої були абсолютно безконтактними, хоча в кіно виглядають досить жорстоко.
У нас партнером прокату є Національна федерація змішаних єдиноборств ММА і ми мали спеціальний показ для спортсменів ММА, щоб вони подивились і сказали свою думку. Вони нам підтвердили, що бої є абсолютно правдоподібними. І мені навіть дали нагороду за вклад у розвиток ММА спорту в Україні і в світі. Це надзвичайно приємно, все вдалося.
В основному до фінансування долучилось Міністерство культури, також Львівська міська рада, Львівська обласна адміністрація. Ми теж маємо прецедент, в Україні такого ще не було, до створення фільму долучилася Давидівська сільська рада, яка проголосувала за це на сесії і одноголосно підтримала фільм.
Головну роль зіграла Марина Кошкіна. Вона виконала всі трюки. Пів року готувалась до ролі, кожного дня тренувалась, плюс в неї ще були прем’єри в театрі. Зіграти спортсменку не дуже просто, в спортсменів є певна фізика, певні рухи. І Марина віддалася цій ролі повністю і за цей їй неймовірний респект, я вважаю що вона зробила дуже хорошу і дуже складну роль.
Цей фільм із назвою "Із зав’язаними очима" він десь так і робився із зав’язаними очима. У назву я вкладав дуже просту річ – не потрібно раціоналізувати, потрібно йти за тим, що чує серце. Ми робили той фільм серцем, незважаючи на те, що у фільмі дуже багато нічних сцен. Було таке, що знімали на вулиці, температура близько нуля, дівчата в одних футболочках. Але саме цікаве, що ніхто не захворів, нікому нічого не сталося. Коли ти це робиш з таким ентузіазмом, тобі нічого не страшно. Коли ти віриш, у те що ти робиш, тобі не страшно, що щось не вийде. Ти в це входиш і цим живеш, ти цим наповнюєшся і видаєш на екран.
Мені важливо почути думку глядача. Кіно позитивне, воно має хеппі-енд в певному сенсі. І важливо почути різні думки, тому що неможливо всім подобатись або не подобатись. І мені цікава розмова на цю тему. Це, можливо, початок розмови на тему взаємодії людини і суспільства в такому ключі.
Це набір емоцій. Давайте їх проживемо всі разом, дайте ми це відчуємо. Фактично фільм, після прем’єри іде на платформи, йдуть переговори, щоб ми зайшли на телебачення. Час життя фільму дуже довгий, все одно він колись потрапить в інтернет. Можливо хтось його відкриє тільки колись і з чистим серцем я це відпускаю і благословляю його.
Це насправді дуже цікаве відчуття, коли заходиш в кінотеатр і бачиш афішу свого фільму, розумієш скільки за цим всього стояло, це просто якесь відчуття тремтіння. І скільки кінотеатрів взяло цей фільм. Його реально подивитись, він не йде в 10 ранку, поки хтось на роботі. Тепер найголовніше, щоб глядач захотів його подивитись і не після завтра, не через тиждень, бо в цих умовах не факт що ми довго зможемо бути в кінотеатрах.
Читайте нас у Instagram: головні новини регіону
Джерело
