Роберт та Томас Ельворті приїхали в Єлисаветград (нині це Кропивницький) наприкінці ХІХ століття. Тут заснували завод з виготовлення сільськогосподарської техніки, на якому створювали нові експериментальні машини. Але крім цього, дбали про своїх робітників, містян та екологію. Чому на їх честь назвали вулицю у місті, розповіла кандидатка історичних наук Ольга Скороход у подкасті Суспільного Кропивницький "Провулиці".

Слухайте подкаст на SoundCloud, GooglePodcasts та ApplePodcasts. Де розміщена

Вулиця Братів Ельворті починається від вулиці Євгена Чикаленка і закінчується Братиславською. Вона простягається під залізничною аркою поблизу Ковалівського парку.

На ній розташовані приватні будинки, є бізнес-центри та завод, побудований за часів братів-підприємців. У 2004 році біля старого заводу поставили пам'ятник Роберту та Томасу Ельворті. Там є музей, куди можна прийти і подивитися фотографії, дізнатися історію братів та почитати документи.

Вулиця Братів Ельворті в Кропивницькому. Хто вони такі та що зробили для міста Від англійського графства Сомерсет до імперського Єлисаветграду. Як брати потрапили в місто

Родина Ельворті жила у графстві Сомерсет, що у Великобританії. Старший син Роберт народився 28 березня 1846 року. Томас через рік – у 1847. Вони росли у великій сім'ї англійського фермера Едварда Ельворті разом з іншими дітьми: Вільямом, Недом, Емілі та Джейн. Їх виховували в англійських традиціях, пише у своїй книзі історик та краєзнавець Павло Босий. Роберт мав перейняти сімейну справу та стати фермером, як батько та дід. Але він хотів не цього і батьки підтримали бажання свого сина. У 1865 хлопець на три роки поїхав у англійський Бостон працювати на фірму "Таксфорд та Сини", щоб навчитися інженерній справі. За таке навчання батько заплатив 99 фунтів стерлінгів.

Потім була Америка. Там швидкими темпами розвивалась економіка й інженери були досить затребуваними. Спочатку Роберт їздив штатами та майстрував різні інструменти, потім влаштувався на роботу до Балтиморської мостобудівної компанії, де ще три роки був інженерним-розробником.

Томас Ельворті в цей час поїхав у Східну Європу. У нього була своя мрія – стати підприємцем. Тож він шукав, де можна заробити гроші на стартовий капітал. Він починав як торговий агент британської фірми "Клейтон і Шатлворт" у Румунії. А пізніше, у 1871 запропонував Роберту разом створити бізнес. Роберт погодився і вони почали шукати, де саме його створити.

Обирали з регіонів, де активно розвивалось сільське господарство, каже Ольга Скороход. "Чому обрали Єлисаветград? Тоді як раз скасували кріпосне право, вивільнилась велика кількість дешевої робочої сили. Це по-перше. По-друге – це регіон нових ґрунтів. Тут можна було спробувати виготовляти нову техніку. Брати мали в цьому значні успіхи".

Спочатку майстерня, потім завод. Чим брати прославили Єлисаветград

Спершу їх підприємство займалося тільки ремонтом сільськогосподарської техніки. Їх майстерня була на вулиці Петровський. Це сучасна вулиця Шевченка. "Потім вони почали завозити техніку з-за кордону. Але така техніка, навіть високоякісна німецька, на той час не дуже сильно підходила для наших ґрунтів. В Європі ґрунти піщані, а в Україні – чорноземи. Їм потрібні були важкі машини".

З маленької майстерні брати розширили підприємство до власного заводу. Томас був менеджером, а Роберт винахідником. У 1877 році на їх заводі почали випускати власноруч спроектовані зернові розкидні сівалки. Це такі машини, що засівають у ґрунт зерна чи добрива. Попит на сівалки був настільки шалений, що їм довелось побудували ще один завод. У 80-х роках ХІХ століття підприємство Ельворті було найбільшим в Європі у виготовленні сівалок.

Далі почали розширювати асортимент техніки, яку виготовляли самі. Це і молотарки, що відокремлюють зерно від качанів чи колосків; і просорушки, що переробляють просо на пшоно; дробарки, що подрібнюють зерно; маслобійки, що роблять з вершків масло та багато інших машин й обладнання.

Свої винаходи патентували, каже кандидатка історичних наук. Один із найпопулярніших винаходів – соломотопка. "На той час молотарка працювала або від вугілля, або від дров. І те, й інше дорого коштувало. Роберт звернув увагу, що спалюється велика кількість соломи під час збору урожаю. І він подумав, а чому б не використати енергію від спалення соломи на те, щоб молотарка працювала? Тоді він винайшов соломотопку, яка давала велику кількість енергії для молотарки. На продажі соломотопок брати заробили найбільший свій капітал. Соломотопки продавалися не тільки на території Російської імперії, а й за кордоном".

Також один із найпопулярніших винаходів – котушковий висівковий пристрій. Він міг регулювати розмір насіння, який висівався. "Тобто сівалка з цим котушковим апаратом могла висівати що завгодно: від маку до буряків, тобто зернинки різного розміру".

Турбота про працівників

У ті роки працювати на заводі Ельворті вважалось престижно. А все тому, що брати подбали не тільки про умови праці, а й про заробітну платню. Наприклад у 1898 році середня заробітна плата в місяць була 35 рублів. І це тоді, коли ковбаса коштувала 62 копійки за кілограм, ціла курка від 45 до 85 копійок, хліб – до дев'яти копійок.

"Потрапити працювати на завод не було просто, адже брати дуже відбірково ставились до своїх кадрів", – розповідає Ольга Скороход. Родина Ельворті утримувала декілька ліжок в лікарні Святої Анни, де працівники могли пролікуватись, створили пенсійну касу, з якої стабільно виплачували пенсії робітникам, діяли пільги на придбання житла, а селяни могли купити техніку в борг і розрахуватись наступного року з урожаю".

На заводі встановили протипожежну систему, систему очищення води, яку скидали в Інгул.

Чим займалася родина Роберта Ельворті в Єлисаветграді

У 1887 році Роберт Ельворті поїхав в Англію, одружився зі своєю кузиною Мері Пірс та привіз її в Єлисаветград. Тут вони збудували свій дім. Нині – музей Ельворті. Інтер'єр не зберігся, бо у радянські часи з будинку зробили адміністративне приміщення. Але зберігся камін та паркет. Донька Роберта Хільда Маргарет згадувала, що підлога була відполірована, як скло. Слуги ковзали по ній, взуті в щітки для натирання підлоги мастикою. Роберт Ельворті придбав картину в українського художника Миколи Пимоненка. На ній була зображена оранка. Інженера настільки захопив сюжет картини та талант художника, що він поїхав аж у Полтаву тільки для того, щоб купити її.

Роберт та Мері займалися благодійністю. На вулиці Преображенська за їхні гроші збудували яслі для дітей та для самотніх жінок. Їх там могли прихистити, нагодувати та допомогти знайти роботу. Мері Ельворті була членом декількох благодійних товариств та була в списках відомих благодійників Єлисаветграда. "Крім такої допомоги дітям, ще організовувала розваги. Водили дітей у кінотеатр та на різдвяні ялинки".

На території заводу Ельворті для своїх працівників збудував театр, облаштував бібліотеку та шаховий клуб. Відомо, що працівники мали велосипеди та були членами велоклубу. Його коштом збудували більше половини Пашутінського училища.

Саме Роберт був одним із перших у місті, у кого з'явився автомобіль. "Він попросив, щоб автомобіль мав номер 12. Тоді номери можна було обирати. Він був законодавцем мод на усілякі технічні новинки".

У подружжя Роберта і Мері було шестеро дітей. Перша дитина народилася в Єлисаветграді у 1888 році. У родині її назвали Люба. Та через рік вона померла від дифтерії. Потім народилися Едвард, Томас, Хелен Марі, Вільям Ральф та Хільда Маргарет.

Крім будинку в Єлисаветграді, Роберт мав маєток у селі Бровкове Панчевської волості. Нині це Новоукраїнський район і тепер цього села немає. Господарство у селі було своєрідним полігоном, де перевірялась уся техніка заводу. Вирощували пшеницю, овес, ріпак, ячмінь, просо, буряки, картоплю, горох і це приносило прибутки родині. Тримали сад та розводили коней. Коні – було окреме захоплення та гордість Роберта. На великодньому ярмарку в Єлисаветграді показували не тільки сільськогосподарські машини заводу Ельворті, а й коней з Бровкового.

Чому про Томаса Ельворті мало інформації

Про Томаса Ельворті інформації мало. Можливо тому, що він не встиг зробити так багато, як Роберт. Він помер, коли йому було 44. Це сталося 11 січня 1891 року. Захворів на запалення легенів і не зміг одужати. Поховали його на Петропавлівському кладовищі, яке згодом знищить радянська влада.

Ось що писав Роберт у листі своєму молодшому братові Вільяму: " Це страшний удар, що спіткав нас. Навіть зараз я ледве можу усвідомити, що ми ніколи більше не побачимо в конторі серйозного обличчя дорогого Тома. Що більше ніколи не зможу покластися на його безпомилкову думку. Не буде його з нами за вечерею. Я сам із нетерпінням чекав, коли побачу, як він насолоджується життям у своїх затишних кімнатах, серед своїх книжок, у доброму здоров’ї й не дуже перевантажений роботою".

Як більшовицький рух вплинув на завод Ельворті

У 1908 році підприємство реорганізували на “Акціонерне товариство Роберта та Томаса Ельворті”. Це означало, що його власником був не тільки Роберт, а ще члени його родини та інші люди, яким він довіряв. Після цього Ельворті переїхав в Англію, але залишався власником більшої частини акцій і одним із директорів Правління. Чому він це зробив? Є декілька причин. Перша: він хотів більше вільного часу на родину і на виїзди в Англію. Йому було вже за 60 і він міг би спокійно не займатися управлінськими справами, отримуючи прибуток.

Друга причина – це революційні заворушення, які почалися в Російській імперії. У травні 1905 до тижневого страйку машинобудівників приєднався тільки один цех заводу Ельворті – ливарний, адже робота саме цього цеху була найнебезпечніша. 15 жовтня 1905 року під час загальноросійського політичного страйкування до ливарного приєдналися й інші цехи. Працівники хотіли, щоб робочий день скоротили з 11 з половиною годин до 9. А заробітну плату

Джерело