У мене з чоловіком один син. Тож ми обоє знали, що рано чи пізно доведеться знайомитися з невісткою. Якщо чесно, то навіть зачекалися цієї миті. Не міг наш Ігор ніяк нагулятися. Йому скоро 30 років, а він досі нежонатий. У нас так не заведено. На старості й онуків побавити хочеться, і побачити весілля синове – звичайні старечі радості.

І ось нарешті минулоріч наш Ігор одружився. Ще до весілля я знала, що не така проста ця дівчина. Характер у неї – не дай Боже. Чому так суджу? Вони із сином жили у нас деякий час. Будинок у нас просторий, тож гріх було не впустити дітей. Кала б потім, що ми їх обділяємо. Та, певне, дарма впускали. Але тоді ми думали, що доки вони на житло відкладатимуть, то прихистимо їх у себе. А тепер ніяк не можемо вжитися з невісткою під одним дахом. Не поважає Богдана ні нас, ні наших традицій.

Ще моя бабуся вчила мене робити те і се, а тут у мій дім приходить незнайомка і починає все переінакшувати. Найбільшою сімейною традицією у нас було те, що всі члени родини повинні їсти разом з однієї великої миски. Це робить рід дружнішим і згуртованішим. Досі по-іншому ми навіть не робили. Та й величезний плюс у тому, що не потрібно мити цілу гору посуду після трапези.

Так робила моя прабабуся, бабуся, мама і передалося воно мені. Усі в нашому роді знають про таку традицію і не сміють її порушувати. Зате новоспечена невістка повагу проявляти не збирається. Для себе із сином вона ставить окремі тарілки, ніби цурається нас. Це дуже неприємно. Ми спочатку терпіли, думали, що з часом вона звикне. Але терпіння має здатність закінчуватися. До того ж дівчина ще й готувати окремо від нас почала. І за один стіл сідати не хоче. У неї свій розклад. Це повне невігластво.

Я вже навіть намагалася її пояснити, що в нас так не роблять. Це традиція, яка передається з покоління в покоління, і вона, як частинка родини, повинна успадкувати її. Але переймати нічого синова жінка не спішить. Тільки виправдання собі постійно нові вигадує. Усе скидає на дистанційну роботу. Мовляв, у неї свій графік, тож їсти разом з нами взагалі не може. Я обурена!

Хотіла на сина повпливати. Він же виріс у нашій сім’ї – міг би зрозуміти. Той лише руками розводить. Каже, що всім зручно й так, а ці наші традиції – це пережиток минулого. Розумію, що це невістка так його налаштувала проти нас. Не знаю, як тепер бути.

Сумно. Наш рід беріг традиції віками, щоб одного дня якась міська пані все обірвала. Як тепер бути?

Чи повинна невістка дотримуватися цих традицій?

Джерело