Вони загинули на "дорозі життя", везучи до блокадного Чернігова їжу, паливо, генератор та медикаменти і збираючись евакуювати понад сотню містян. 30 березня, у переддень відступу з Чернігівщини, в Єнькові російські війська обстріляли колону з п'яти волонтерських бусів. Дві міни влучили поряд з автівками, біля яких перебували люди. Внаслідок обстрілу четверо волонтерів отримали поранення, троє загинули. Олексій Антонов помер від отриманих травм. Богдан Стефанишин і 19-річна Анастасія Тагірова, згоріли біля одного із бусів.
"Дорога життя" з’явилася після того, як росіяни заблокували місто та розбомбили автомобільний міст через Десну – єдиний, що зв’язував Чернігів з Києвом. Гуманітарні вантажі доставляли польовими дорогами, а потім везли човнами через річку. Таким же чином з міста евакуйовували людей. "Дорогу життя" при цьому постійно обстрілювали російські війська.
30 березня буси зупинилися біля одного із дворів у Єнькові.
Чернігівець Ігор Погодін був одним із дев'яти волонтерів, який їхав в колоні.
Міни лягли тут в 10-ти метрах від автівок. Уламками зачепило Ігоря та його товариша Олександра.
"Мене прибило до землі, я відлазив від машини на карачках. Все горіло. "Виключило" мене хай секунд на 5. Але коли я отямився, вже все горіло", – розповів волонтер Олександр Василенко.
На одному з відео, яке відзняли очевидці за день після обстрілу, 31 березня, видно, що біля автівки лежать обгорілі тіла Анастасії Тагірової та Богдана Стефанишина. Ще один волонтер – Олексій Антонов, який у момент обстрілу натягував маскувальну сітку на цей автобус, отримав поранення і помер дорогою до лікарні. З місця обстрілу його евакуював єдиний бус, що не зайнявся від обстрілу – їхав на пробитих колесах.
Юрій Луньов у момент першого прильоту був біля Богдана Стефанишина. Вижити йому допоміг випадок:
"А мені захотілося в туалет. Пішов у поле, звідки був приліт. З нами була дівчинка Настя, я подумав, що якось некрасиво перед нею. Пішов в інший бік, зайшов за Фольксваген. Пройшло буквально 5-7 секунд, прилетіло".
Богдан Стефанишин був чоловіком нардепки Ольги Стефанишиної. З першого дня російського вторгнення він вступив до лав київської тероборони. Коли ворога відтіснили від столиці, він вирішив допомагати іншим містам.
Олена Стефанишина вперше приїхала на місце його загибелі.
"Я спитала: "Ти впевнений, що тобі треба туди їхати?". І він сказав: "Так, я не можу туди не їхати". І це те, за що я його любила і поважала".
Загиблому Олексію Антонову було 28 років. Він був директором транспортної компанії, займався автоспортом, а волонтерив з 2014 року, розповів батько Сергій Антонов. Олексій також вивозив людей з гарячих точок – Ірпеня, Бучі та Чернігова.
"Він так багато встиг. Знаєте, люди все життя прожили і нічого не встигають. Був Майдан, він на Майдан. От є слова в гімні "Душу й тіло", то він був із тих людей З першого дня почав укріплювати урядовий квартал, возив мішки з піском. 24 години на добу він возив то їжу, то гуманітарку, то вагони розвантажував. Я знаю, що за березень його підприємство лише на паливо витратило мільйон гривень. Загалом, з дому він останні гроші виніс", – розказав батько загиблого.
Про свою останню поїздку батькові він не сказав.
"Зателефонував в районі 22 години. Каже: "Тато, я буду завтра зайнятий до обіду". "Куди ти їдеш?", "Тато, тобі краще не знати".Микола Тагіров приніс квіти на місце загибелі своєї 19-річної доньки Анастасії.
"Від однієї думки, що вони горіли живцем, мене накриває жах. Я не можу в це повірити", – сказав чоловік.
Мама 19-річної Анастасії Олена Тагірова на місці загибелі доньки була раз і більше не може туди повернутися. Жінка згадує, з початком вторгнення Настя з татом волонтерила у місті. Коли почалися бомбування з літака, Тагірови вирішили вивезти доньку в Польщу. Потай від батьків донька повернулась в Україну.
"В останній день 28-29-го вона сказала, ви мені не дзвоніть протягом дня. Я піду у волонтерський центр, буду їсти готувати. Ви можете мені не додзвонитися, я буду зайнята. Ну і ми якось розслабилися", – розказав батько загиблої.
30 березня Анастасія слухавку вже не взяла. Як каже Олена Тагірова, її донька хотіла повернутися до Чернігова, аби допомагати боротися з ворогом.
"Вона завжди робила, як вважає. Вона їхала в Чернігів патрони подавати",Через 10 днів після смерті доньки Микола та Олена вперше зважились поговорити про майбутнє.
"Завжди в нашому будинку були дитячі голоси, ми любимо дітей. Я запропонував дружині, давай візьмемо дитину. Просто постійно звикли про когось піклуватися. Перші ягоди з'явилися. Кому? Дітям. Ми цей крок вже зробили. Ми зібрали пакет документів на усиновлення або опікунство дитини", – розповів Микола.А Сергій Антонов після смерті Олексія збирається продовжити справу сина і заснувати благодійний фонд його імені.
"Я відчуваю свою вину, що не вберіг його".
Детальніше у відео:
Читайте також:
Російські військові обстріляли 5 автобусів з волонтерами поблизу Чернігова, є загиблі та травмовані
Джерело
