17-річна Катерина Асланова разом з мамою та сестрою виїжджала з окупованого села Мангуш, що біля Маріуполя. Її тато та хлопець наразі у російському полоні. Останній — засуджений до смертної кари. Більше про історію родини дізнавалася кореспондентка Суспільного.

17-річна студентка правового факультету Міжнародного гуманітарного університету Катерина Асланова розповіла, що 24 лютого замість того, аби вийти на навчання, через початок повномасштабної війни вимушена була повернутися додому. А в березні її рідне селище Мангуш зазнало обстрілів.

"Це селище, воно взагалі саме під Маріуполем і через нього із запорізького напрямку йшли на Маріуполь. І 2 березня селище було обстріляне, це була центральна вулиця. На жаль, були загиблі, діти загиблі були. Обстріляли навіть пентагон слави – це загиблим Другої світової. Але руйнування були і взагалі нічого не відновили", — поділилася з Суспільним Катерина.

Довгий час родина Асланових не хотіла виїжджати через батька, який служить у прикордонному загоні. Катерина розповіла, що наразі її тато та хлопець в російському полоні й місце утримання останнього не відоме. Дівчина знає лише, що його засудили до смертної кари.

30 липня Катерина з сестрою Світланою та мамою Оленою виїхали з окупації. Поділилися, як російські військові допитували їх у фільтраційному таборі на блокпосту:

"Був огляд речей. Кожну валізу діставали, відкривали. Ти стоїш там поруч, а біля тебе військовий сам дістає речі, витрушує, розглядає усе, абсолютно все. Мені було страшно в той момент, коли дивилися мій телефон і знайшли документи, наші листи, в яких ми писали про тата, як про військовополоненого. ... Допити: "Чи є у вас знайомі військові, чи знали ви, що ви всі тут нацисти, ви тут "укропи", ви чого взагалі їдете, тут таке хороше життя, коли вас чекати, що ви повернетесь?", — розповіла Катерина Асланова.

Жінкам дозволили вивезти дві валізи з речами. Катерина розповіла, що найстрашніше було провозити вишиванку та військові нагороди батька:

"Вишиванка моєї сестри, моя вишиванка і вишиванка моєї мами, я її вишивала поки ми сиділи в Мангуші під обстрілами Маріуполя. Ми їх ховали, ховали не дуже надійно та молилися, щоб їх не знайшли, в підкладці в середині валізи. Ну і найважливішим, що ми з собою вивезли – це були військові медалі нашого тата. Також дуже дивна історія як ми їх ховали, у нас із собою були пиріжки з вишнею і, щоб їх не знайшли, ми засовували їх в пиріжки з вишнею, щоб ці військові їх не познаходили... Слава Богу, ми доїхали живі та здорові, тепер головне – дочекатися тата. Дочекаємося і будемо щасливі".

Читайте також Грала у вікторину: 10-річна жителька Одещини передала фонду Притули 31 тисячу гривень "Від ремонтників дуже багато чого залежить": військові з одеської бригади відновлюють техніку з боїв на Херсонщині В небі над Одесою розвіяли прах загиблого Героя України

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області

Джерело