Від народження Сковороди минає три століття, від смерті – 228, а від часу створення ключових текстів – приблизно півтораста років.

Утім, чимало принципових моментів, повʼязаних із суттю його вчення та світогляду, залишаються дискусійними.

Ким Сковорода був направду? Філософом чи мислителем? Містиком чи просвітителем? Що сповідував: ідеї свободи чи постулат обоження? А якою мовою він усе це формулював? Відповіді на всі ці запитання допомагає віднайти інтерактивна виставка “Світ Сковороди”.

«Світло свободи перемагає темряву» — у Києві відкрилася виставка на честь 300-річчя від народження Григорія Сковороди

У центрі експозиції розміщена вціліла скульптура, яку привезли з розбомбленого росіянами музею Григорія Сковороди у Сковородинівці Харківської області.

«Світло свободи перемагає темряву» — у Києві відкрилася виставка на честь 300-річчя від народження Григорія Сковороди

Українське бароко

Епоха бароко в Україні була надзвичайно драматичною. Звитяжне завершення Хмельниччини заступає епоха Руїни; державне обʼєднання України під владою Мазепи закінчується трагедією Батурина та винищенням значної частини козацтва; гайдамацький рух та боротьба опришків супроводжуються лютими, нечуваними стратами й тортурами, а під кінець цієї доби Україна втрачає автономію та Запорозьку Січ. Під ту пору Україна заявляє про себе як про субʼєкт світової історії, а Київ постає “другим Єрусалимом”.

Бароко (XVII-XVIII ст.) прийшло в Україну з Заходу, прийшло як течія “модерна” й постало як стиль “опозиційний” Ренесансу. Але основні елементи Ренесансу були принесені в Україну в часи бароко та бароко самим.

Це був новий розквіт – після довгого підупаду – мистецтва та культури загалом. Українське бароко вирізняється на тлі європейської літературної традиції XVI-XVI ст. передовсім власною всеосяжною релігійністю. Чимало його здобутків повʼязано з іменами високих церковних достойників. Стиль українського бароко зберігає риси європейського бароко: ускладнену метафоричність і символіку, контрасти й антиномії, оксюморони, риторичні фігури, емблематику. Бароко підносить антитетичність до рівня боротьби двох світів – небесної сфери та пекла. Драматичну єдність полярних аспектів усього існуючого найвиразніше окреслив Григорій Сковорода.

«Світло свободи перемагає темряву» — у Києві відкрилася виставка на честь 300-річчя від народження Григорія Сковороди

Стенд з історією України у 18 ст. допомагає зрозуміти, в який час жив та творив Сковорода

Життя Григорія Сковороди

Михайло Ковалинський характеризує батьків Сковороди так: “Вони мали господарство міщанське, середнього достатку, але чесністю, правдивістю, гостинністю до прочан, побожністю, миролюбним сусідством відрізнялися у своєму колі”.

Але все ж він був козак, тобто особисто і з сімʼєю зовсім вільний чоловік, і не підпадав ніякому кріпацтву ні з боку поміщика, ані з боку монастиря. Г. С. Сковорода з малих літ, з дня свого народження почував себе у вільному стані. М. І. Ковалинський каже, що вже на сьомому році життя Григорій Савич став показувати прихильність “до богочтенія, талант до музики та охоту до наук”, мав добрий голос і співав у місцевій церкві.

Малому Сковороді було вже майже дванадцять. Улітку він закінчив чотирирічну дяківську школу і хотів навчатися далі. В серпні 1734 року Сковорода вже прощався з рідними Чорнухами. Попереду його чекала Києво-Могилянська академія.

«Світло свободи перемагає темряву» — у Києві відкрилася виставка на честь 300-річчя від народження Григорія Сковороди

Творчість

Вихований у Києво-Могилянській академії, Григорій Сковорода був знайомий із шкільною теорією байки.

Під час праці в Харківській колегії він сам написав на езопівський сюжет байку про Козеня та Вовка.

Згодом, можливо, для прикладу на власних лекціях, Сковорода написав дві віршовані “фабули” про необачного філософа Фалеса, який, споглядаючи зорі, впав у яму, та про міфологічного Тантала.

Ці твори засвідчують дотримування автором шкільної теорії, за якою байка розглядалася як різновид фіктивного риторичного прикладу.

До жанру філософсько-богословського трактату Григорій Сковорода звернувся, вимушений залишити викладацьку працю в Харківському колегіумі в 1766 р.

За спогадами самого письменника, він оселився за десять верст від Харкова, у володіннях Земборських – селі Гужвинське, живучи на пасіці посеред похмурого лісу. Першим його твором став трактат “Наркісс. Розглагол о том: узнай себе” (до 1767). Він був присвячений темі самопізнання.

Літературна творчість Григорія Сковороди посутньо тяжіє “до джерел”: греко-римської античності, Біблії, християнської апологетики й патристики. 

Сковорода сам не згадує своєї лектури. Він говорить про книги, що їх носив із собою в подорожах: “о библіотеко, ты моя избранна, / о немногими книги чтомы!”

Але що це були за книги, важко сказати… він перекладав (чи ліпше сказати, перероблював) Ціцерона та Плютарха. Ковалинський подає спис улюблених авторів Сковороди: Плютарх, Філон, Ціцерон, Горацій, Лукіян, Климент Олександрійський, Оріген, Ніл, Діонісій (Ареопагіта), Максим Сповідник.

«Світло свободи перемагає темряву» — у Києві відкрилася виставка на честь 300-річчя від народження Григорія Сковороди

Герої байок Григорія Сковороди

Філософія

Сковорода розумів філософію передовсім як певний спосіб існування. У одному з листів до Михайла Ковалинського він, спитавши самого себе: “Що таке філософія?” – відповів: “Перебувати на самоті із собою, із собою вміти вести розмову”. Таке розуміння єства філософії обумовило й відповідний стиль філософствування.

Чи був він містиком? Чи був просвітителем? 

Життя та творчість Сковороди підлягають основній містичній настанові – виходу людини за межі її власного єства й наближення до Абсолюту.

Сковорода, поза всяким сумнівом, був містиком. Філософ мав досвід трьох форм містичного переживання: очищення, просвітлення и екстазу.

“Ключем до розуміння” філософії Сковороди цілком може бути “німецька містика”, тобто коло ідей Якоба Беме, Валентина Вайгеля, Ангела Силезія.

Раціоналізм та містицизм – поняття зовсім не протилежні одне одному. Сковорода є представником містичного раціоналізму, оскільки він стоїть на ґрунті античної філософії й особливо на ґрунті неоплатонізму.

Сковорода був далекий від просвітницької ідеології, ба більше – досить різко критикував ті (діалоги “Алфавіт миру”, “Кільце”).

Сковорода вкрай неприхильно ставився до поширеного під його добу “лібертинства” в питаннях релігії: “Сей есть источник безбожія и сердечному граду разоренія”, що переконливо спростовує гадку про Сковороду як про “типового представника Просвітництва”.

Окреслюючи природу емблематичних образів, Сковорода казав: “Стародавні філософи мали свою особливу мову, вони змальовували власні думки образами, неначе словами. Ті образи були фігурами небесного та земного творива, наприклад, сонце означало правду, кільце або звитий у кільце змій – вічність, якір – упевненість чи пораду… Образ, що приховував у собі таємницю, називався по-грецькому emblema…”

Основним джерелом цих образів Сковороди були надзвичайно популярні під добу бароко емблематичні збірники та енциклопедії.

Сковородинські емблеми та символи Чижевський поділяв на п’ять основних груп:

1) тварини й птахи (змія, бусел, мавпа, голуб, олень, верблюд);

2) фантастичні істоти (сфінкс, сирени, фенікс);

3) рослинний світ (Колос, яблуня, квасоля, зерня);

4) мертва природа (магніт, веселка, сонце, вода, джерело, потік, криниця, скеля);

5) продукти людської праці (трикутник, лабіринт, перстень, жорна, годинник, якір, колесо, коло, ціп, сітка).

Образ саду традиційний для регіонів римо-католицького впливу в українській культурі поширився завдяки Києво-Могилянській академії.

Засвідчуючи свій зв’язок з цим осередком української духовності, Сковорода дає своїй збірці назву, яка перегукується з назвами творів ії діячів: “Вертоград многоцветний” С. Полоцького, “Огородок Марії” А. Радивиловського, “Сад поетичний” М. Довгалевського. Літературні “сади” українських авторів трактувалися в трьох аспектах: “літеральному” буквальному, “накомовному” – алегоричному і “повчальному” – морально-дидактичному.

Музика

Сковорода і музика – тема відома, проте вкрай широка. Адже він і створював музику, і грав на різних інструментах, і пречудово співав: власне з цього колись почався його професійний шлях.

У грудні 1741 року Сковорода вирушив до Санкт-Петербурга вже як альтист придворної капели імператриці Єлизавети. Найбільше уваги Сковорода приділяв тепер улюбленій музиці. Саме в цей час Сковорода склав наспів духовної пісні “же херувими”.

Джерело