28-річні Ігор та Валентина Кузіни з п'ятьма малолітніми дітьми вісім місяців тому евакуювалися з окупованої Херсонщини до Хмельницького району. Жінка розповідає, аби прогодувати родину вона, перебуваючи на восьмому місяці вагітності разом з чоловіком під звук вибухів збирала металобрухт.

Про те, як облаштувала побут багатодітна родина, читайте у матеріалі Суспільного.

Нині двоє дорослих та п'ять дітей живуть у глинобитній хатині в селі Маломолинці. Грубка на дровах опалює дві кімнати з чотирьох. 2-річна Аліса, 3-річний Антон, 7-річний Микола та 10-річний Владислав сплять на одному дивані біля грубки. Валентина Кузіна каже, дев'ятимісячний Євгеній спить окремо на ліжечку.

На обід сьогодні Валентина готує картоплю з м’ясом: "П'ять літрів нам цілком вистачає. В мультиварці періодично плов готуємо, м’ясо тушкуємо з картоплею".

Валентина Кузіна каже, дітей купають у тазику, самі купаються у бані. Воду носять з вуличного водогону, розповідає Ігор Кузін: "Є водогін, однак вода на вулиці. Там де ми раніше жили, там вода була на вулиці, але ми коли купували будинок, я провів її в хату. В нас в хаті була гаряча і холодна вода".

Коли жили на окупованій території, розповідає Валентина, свідомо відмовлялися від російської гуманітарної допомоги.

"Сюди переїхали тому, що вже роботи не було, дітей не було чим годувати. Як запускали ракети, то з чоловіком їздили на машині, залізо збирали й здавали. це було на 8 чи 9 місяці вагітності. Російську допомогу пропонували, але ми її не брали тому, що вона нам не потрібна. Навіть соціальну опіку пропонували й продуктову допомогу, і грошову допомогу, однак ми не взяли. Сказали, щоб вони жерли її самі", — сказала Валентина.

Ігор Кузін пригадує, як зустрів 24 лютого минулого року у Чаплинці, коли почалося повномасштабне вторгнення російських військ.

"24 лютого. Встали ми о 5:20 ранку, сирена ще гула. Виходжу на вулицю, бачу їхні танки, їхні машини. Поїхали, бо ми не хотіли працювати на росіян. Я українець. Там все залишилося: меблі, електроніка, інструменти, мої інструменти, багатенько, дорогі, скутера позалишали. 5.06 ми вже були в Запоріжжі вже вночі. Наступного дня поїхали до Хмельницького", — розповів Ігор.

За його словами, на Хмельниччину приїхали, бо тут жив їх знайомий. Гроші за проживання в будинку господарі не беруть.

"Власниця в місті живе, а ця хатинка пустувала. Ми їм зателефонували, вони погодилися, пустили. Кухонька є. Грубку палимо. Дві кімнати ми опалюємо, а третю ми вже так, бо вона дуже холодна, ми її не опалюємо. В мене "Газон" є. Я привозив повний "Газон" дров, десь на три місяці нам вистачило", — каже чоловік.

Як розповіла Валентина Кузіна, зараз живуть за виплати на дітей.

"Ми отримуємо 17 тисяч гривень, не дуже багато собі що дозволиш. Це не такі вже великі виплати. Плюс те, що не дають допомогу, ні підгузники, ні кашу, в мене Женя ще їсть дитяче харчування. Це дуже дорого, продукти також дорогі", — говорить Валентина.

Читайте також "Донька знає, що тато повернеться". Історія хмельничанки, яка чекає на чоловіка з російського полону

Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

Джерело