Спеціально для Суспільне Культура критик Костянтин Дорошенко розповідає про виставку "Повстання Фенікса" у Лондоні, що відкрилася 28 березня.

28 березня в лондонському мистецькому центрі Cromwell Place відкрилася виставка українського сучасного мистецтва "Повстання Фенікса". Її куратори, засновниця Forsa Gallery Еліс Нананова та художник Павло Керестей, порівнюють культуру України із Феніксом, якому неодноразово доводилося відроджуватися з попелу знищення, цензурування та забуття.

Певним чином концепція торкнулася й візуальності відібраних робіт, серед яких чимало присвячені стихії світла й вогню. Проте британцям репрезентують спектр художніх імен і стилів України доби незалежності. Серед них ті, з ким пов’язують появу сучасного українського мистецтва як феномену, — Тіберій Сільваші та Арсен Савадов, імена, що формували повістку 1990-х, — Петро Бевза, Валерія Трубіна, той самий Павло Керестей, зірки нульових Маша Шубіна, Ксенія Гнилицька, Артем Волокітін, а також молодші, але не менш індивідуальні Роман Михайлов, Марія Куліковська та Юлія Беляєва.

Нині світ відкриває для себе культуру України, держави, що розвінчала міф про непереможність і велич Росії. Суголосна згуртованості суспільства і влади реакція українських митців на ескалацію війни стверджує національну суб’єктність. Її переконливість проявляється поліфонією голосів, певних свого права на свободу та гідність бути собою. Українське мистецтво протистоїть кремлівській традиції уніфікації, знеособлення владою людини, перетворення її на "гвинтик" у машинерії диктатури.

Українська культура століттями перебувала в тіні російського імперського проєкту. Офіційна доктрина царату про "три народи — три брати" працювала на сприйняття українців та білорусів, як тих самих росіян, лише з регіональними відмінностями. Попри заяви про рівність та право на самовизначення, у радянському трактуванні братських народів також підкреслювалася позиція росіян як старшого брата. Історія російського цензурування та заборони української культури починається з XVII століття, ще до унії козацької держави на чолі з Богданом Хмельницьким із Москвою. Знищення українських книжок, переслідування друкарів впроваджували засновник династії Романових московський патріарх Філарет та його онук цар Олексій Михайлович. Про українофобію Сталіна писав лауреат Нобелівської премії миру Андрій Сахаров. Він же привертав увагу світу до українських дисидентів, котрих переслідувала радянська влада. Український поет Василь Стус загинув у радянському таборі вже за Горбачова, 1985 року.

Після кожної хвилі репресій власна культурна традиція в Україні відроджувалася, як Фенікс. Її підживлювали взаємовпливи різних національностей, що співіснували на українських теренах, багатство природних ресурсів, історично сформовані індивідуалістичні й егалітарні настрої. Сьогоднішня солідарність українського суспільства ґрунтується на звичаєвому розумінні кордонів — особистих, громадських, майнових. Після відновлення незалежності України 1991 року тут не вдалося побудувати патерналістський режим. Не дарма саме в Україні на початку ХХ ст. відбулася перша спроба реалізувати анархістську утопію на чолі з Нестором Махном.

"Всякому місту — звичай і права, всяка тримає свій ум голова", — ці слова з пісні українського філософа і педагога XVIII ст. Григорія Сковороди відповідають і волелюбному британському світосприйняттю. Впевненість у невід’ємності права на свободу бути собою, подолання травми варварського насильства проявлені в роботах українських авторів проєкту "Повстання Фенікса".

Знаковою в проєкті є картина Валерії Трубіної "Книга", написана 2014 року. Тоді війна прийшла в рідне місто художниці — Луганськ. Через відсутність опалення луганчани мусили топити печі книжками. Перебираючи власну бібліотеку, Трубіна натрапила на книгу про Сталіна, яку подарували ії діду за участь у взятті Берліна 1945-го. Міста, речі, а часом і люди, що пережили Другу світову, знову опинилися в Україні перед викликом своєму існуванню через чужоземну агресію.

Керамічна "Богиня справедливості" Юлії Бєляєвої — символ сучасної української жінки, яка попри насильство з боку російських окупантів гонорово розправляє спину, намаганню перетворити її на жертву відповідає рішучістю старозавітної Юдити, готової прислужитися покаранню нападників, скільки б не пройшло часу по цій війні.

Маша Шубіна осмислює війну згідно з власною художньою практикою соціальної критики через жіночі артефакти приватного. Розквіт суспільства споживацтва після міленіуму вона деконструювала живописом на торбах Louis Vuitton та інших люксових брендів. Депривація війною українців у їхній повсякденності, потреба у внутрішньому примиренні з новим, засадничо дискомфортним станом життя, унаявнилася в зображенні художницею військової техніки на тендітних символах затишку — серветках, фіранках.

Серія Романа Михайлова "Дух свободи" з деформованими та закіптявілими від спалених шин листами картону з’явилася після Євромайдану і фіксувала травматизм, з яким пов’язана боротьба за права і свободи. Російська агресія додала цим образам драматизму, спричинивши до появи 2015 року серії "Опік реальності". Роботи Михайлова нагадують британському глядачеві, що російська війна проти України триває вже дев’ять років.

Створені митцями різних генерацій у різних стилях і медіумах, мистецькі твори, як і вся сьогоднішня боротьба України, наповнюють життям і кров'ю цінності, які ще донедавна здавалися універсальними, але були підважені дикунським російським нападом. Це напад минулого на сьогодення. Ми маємо подолати його разом і назавжди, щоб не наражати більше цивілізацію на виклик трагічної долі Фенікса.

Читати також: На пошуки художника: В’ячеслав Машницький "Було враження, що 24 лютого кольори зникли": Альона Соломадіна про проєкт "Формування часу" у Чикаго Чому варто побачити виставку Животкова в Українському Домі. Колонка кураторки Тетяни Волошиної Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

Джерело