Мініпалац у центрі Черкас, будинок з колонами у мавританському стилі — його звели, як житловий, утім він переходив "із рук в руки" службовим організаціям, поки не став охоронником історії черкащан — краєзнавчим музеєм. Йдеться про будівлю по вулиці Гоголівській — нині Гоголя, якої не існує вже 40 років. Його призначення замінив зведений у 80-х роках будинок на площі Слави, розповів Суспільному історик та краєзнавець Сергій Ганницький.

Протягом 65 років, з 1918 по 1983-й, Черкаський краєзнавчий музей розташовувався у будинку на вулиці Гоголя. Таємниці будинку, що не існує розкриває архівний документ – креслення фасаду, виконане у 1905 році архітектором-автором проєкту, розповіла старша наукова співробітниця сектору новітньої історії музею Олена Володько.

Мініпалац у центрі Черкас

"Будинок планувався півтораповерховим (з нижнім поверхом у напівпідвалі), і напрочуд ошатним. В оздобленні переважає мавританський стиль: доволі високий дах з мереживною металевою огорожею по краях, фігурна цегляна кладка, що утворює рясний орнамент на фронтоні та стінах, колони, напівколони. Планування будинку буквою "П" не лише давало можливість розширити площу бокових приміщень – виступи збагачували фасад, надавали пишного вигляду, завдяки чому будинок був схожий на мініатюрний замок — палац. Наче вартові височіли над ним два чотирикутні куполи, що покривали бокові «вежі»".

Про те, що за призначенням це буде житловий будинок, багатокімнатний просторий котедж зі зручностями, свідчить план верхнього поверху, виконаний на звороті тканинного аркуша, додала музейниця:

"Майже через весь поверх тягнеться коридор, він «розрізає» приміщення на дві частини: лицьову, що виходить вікнами на вулицю, і ту, що виходить вікнами у двір. Праве і ліве крила лицьової частини симетричні: праворуч і ліворуч від парадного входу заплановано по кабінету і по великій вітальні. Навпроти, вікнами у двір, розташовані: спальня з клозетом, від спальні невеличким коридором відокремлена простора кухня, до неї примикають комірка і ванна кімната, далі розташовані кімната для роздягання, їдальня і великий зал (73 кв. м). Висота кімнат верхнього поверху будинку складає 51/2 аршин (3,7 м), на нижньому поверсі стеля набагато нижча: 33/4 аршина (2,6 м). Плану нижнього поверху на кресленні немає, але на полях рукою автора проєкту записано перелік його приміщень із зазначенням площі: п’ять кімнат, кухня, комірка, два коридори, ванна кімната і клозет. На обох поверхах передбачено все, що потрібно для проживання – «дохідний» будинок на дві квартири мав здаватися в оренду і приносити максимально можливий прибуток власнику".

З написів на кресленні нам стає відомим ім’я архітектора – Д. Суденко. І замовника, власника будинку: «Фасад дома, принадлежащаго М.Г. Кучерскому /в г. Черкассах, по Гоголевской ул. возле городской Управы и Женской Гимназии» /земли в усадьбе 600 кв. с. /Построенъ в 1907 г.».

"Так склалося, що будинок М. Г. Кучерського, побудований як житловий, ніколи не використовувався за прямим своїм призначенням. Можливо, власник заправив за новенькі квартири зі зручностями, та ще й в центрі міста, занадто високу орендну плату, і квартиронаймачів просто не знайшлось? З самого початку і до кінця свого існування будинок служитиме не приватним особам, а громаді.

Спочатку був в оренді під офіцерське зібрання, в революцію реквізований і переданий музею. Та обставина, що в будинку ніколи не жили люди, не могла не позначитися на його долі. «Нічий» будинок швидко старівся без належного хазяйського догляду і ремонту. А ще під час великої повені у квітні 1931 року вода затопила напівпідвальне приміщення, і з того часу будинок хронічно страждав на грибок. Найдавніше відоме нам фото фасаду будинку датується 1950-м роком. Очевидно, що це вже не той красень, який постав тут на початку століття. За висновками технічного обстеження 1972 року зношення стін та перегородок складало 80%, перекриттів – 80%, підлоги – 70%, покрівлі – 60%, «будівля комплексному капітальному ремонту не підлягає»", – розповіла Олена Володько.

Короткий вік судився першому музейному будинку. Досі стоять у Черкасах його однолітки і старші від нього, а він не дожив навіть до свого 80-річчя. Після переведення музею у 1984 році до новозбудованого приміщення у покинутій без нагляду будівлі сталася пожежа, і невдовзі її було знесено, пояснила пані Олена.

"Старожили ще пам’ятають особняк, що стояв колись на вулиці Гоголя. Пам’ятають як архітектурний витвір, що прикрашав місто. І як музей, куди водили їх у дитинстві: експозиційні зали з незвично високою ліпною стелею, гарні кахляні печі, окремі експонати, які найбільше вразили тоді дитячу уяву.

Прийдешні ж покоління черкасців, певне, вважатимуть, що безлика багатоповерхівка, "дохідний" будинок XXI століття, стояв на тому місці споконвіку", – додала Олена Володько.

Йдеться про багатоповерхівку по вулиці Гоголя, що за драмтеатром. Хоча частина черкасців пам'ятає на тому місці сквер з фонтаном.

"Важливо те, що будинок на вулиці Гоголя назавжди уписаний в історію Черкаського краєзнавчого музею. Як у пам’яті людини живе дім, де вона народилась, де пройшло її дитинство, так у літописі, що створюється музеєм ось вже понад століття, чільне місце завжди займатиме знання про свою колиску – будинок, де в далекому 1918 році з’явився перший в Черкасах музей. Забути про нього не дозволить документ з архіву, старий клаптик паперу з кресленням. Якимось дивом уцілілий в буревії революції, війни, не загублений під час евакуації, переїздів, цей неоціненний свідок закладений в культурний шар", – додала Олена Володько.

Черкаський обласний краєзнавчий музей – один з найстаріших музеїв України

За словами Сергія Ганницького, обласний краєзнавчий музей створено у травні 1918 року за ініціативи місцевого осередку "Просвіти" та вчительської громадськості міста, як історико-педагогічний музей імені Тараса Григоровича Шевченка. Очолив його Дмитро Бочков, який перебував на посаді директора музею з 1918 по 1935 рік.

"На честь засновника Черкаського краєзнавчого музею Дмитра Бочкова у місті названо провулок. Сам Дмитро Панасович народився в 1887 р. у місті Остер Чернігівської губернії. На Черкащині потрапив після закінчення Другої світової війни. У 1917 році стає активним співробітником Черкаського осередку товариства «Просвіта». З травня 1918 р. до 1935 р. був організатором і першим директором Черкаського історико-педагогічного музею імені Тараса Шевченка", – розповів Сергій Ганницький.

Ось така світлина першого директора збереглася до нині:

Дмитро Бочков зібрав у фонди музею чимало цінних експонатів, зауважив Сергій Ганницький:

"Основу зібрання склали предмети побуту, знаряддя праці, документи та стародруки, які передали музею мешканці міста, а також матеріальні цінності, що були реквізовані в панських маєтках Бобринських, Балашових, Браницьких, Лопухіних, Кантакузен-Сперанських та військові реліквії Орловського і Брянського полків, які зберігались в полковій церкві. Фонди музею мали унікальні колекції творів образотворчого мистецтва, монет, орденів та медалей, зброї, військових прапорів, коштовних прикрас, які у 20-х роках XX сторіччя налічували понад 15 тис. предметів, а в бібліотеці було майже 13 тис. томів книг."

До речі, меблі та предмети побуту з маєтків Бобринських, Балашових, Браницьких, Лопухіних, Кантакузен-Сперанських ще досі є в краєзнавчому музеї.

Новомодна будівля краєзнавчого музею

8 травня 1985 року урочисто відкрили нове приміщення музею. Він розмістився в центрі міста, в одному з мальовничих його куточків, біля Пагорба Слави. Є версія, що уся будівля має асоціюватися з козацько-гетьманською скринькою-скарбницею як сховищем матеріальних і духовних цінностей народу. Але це лише версія.

Будівля музею споруджена за проєктом відомих черкаських архітекторів Леоніда Кондрацького, М. Собчука, Сергія Фурсенка. Науковим консультантом був О. М. Дубовий. Вся авторська група відзначена державною премією України ім. Тараса Шевченка.

Для оздоблювальних робіт були використані довговічні матеріали: граніт запорізьких родовищ, уральський мармур, закарпатський туф, кримський вапняк; кримський вапняк виготовлений на Волині, алюмінієві конструції – продукція Броварського завода алюмінієво-будівельних конструкцій.

Оформлення експозиції виконано художниками-оформлювачами Черкаських художньо-виробничих майстерень , художньо-оформлювального комбінату та Київського обєднання "Художник", більшість макетів виготовлені Харківським художньо-виробничим комбінатом.

"Експозиція музею розміщена в 30 залах на площі 2 800 кв. м. Вона має розділи: природи, археології, етнографії, історії краю, зал вшанування пам'яті Тараса Шевченка, зал голограм, виставкові зали. Експозиція музею має тематичні розділи, де розміщені за історичною періодизацією близько 12 тисяч експонатів, широко висвітлена історія, культура та природа краю", – йдеться на сторінці музею.

У музеї на 1923/1924 роки налічувалося 13 000 експонатів, розповів Сергій Ганницький. У газеті "Нова Україна" за 5 вересня 1943 року йдеться:

"Тепер тут нараховується майже 4 000 експонатів, розташованих у 10 кімнатах. Проминувши величезні рештки кістяків мамута, іржавий сарматський меч, мідну вазу скитсько-сарматської доби ви побачите в кутку велику картину «Козак Мамай». В кімнаті історії рідкісним є портрет на стоятеля Мотронівського монастиря архимандрита Значко-Яворського, що свого часу на Маковія Святив гайдамакам ножі. Портрет намальований у половині XVIII ст., на ньому напис слов’янським шрифтом: «Борець за православіє гонимий поляками і томимий в їх тюрмах з 1753 по 1769 рік. Помер у Переяславі 1809 р.». (В музеї нині зберігається копія. Оригінал знаходиться в художньому музеї). У релігійному підвідділ

Джерело