Як мистецтво може говорити про український спротив, власну самоідентифікацію та можливість діалогів з росіянами українська художниця, перформерка, кураторка та садівниця Алевтина Кахідзе розповіла Катерині Яковленко у програмі "Культурний інстинкт".

У Ліверпулі, у межах Єврофестивалю, який передував цьогорічному пісенному конкурсу "Євробачення-2023", представили проєкт "Діалоги" за участі української художниці Алевтини Кахідзе та ліверпульської художниці Еллі Хоскінс. Проєкт відбувається за підтримки Британської Ради та Українського інституту.

Про виставку Алевтини Кахідзе в Ліверпулі та її мету

Цей проєкт складається з трьох частин, перша частина це та, яку ми бачимо за нашими спинами, друга частина — це аудіогід, і третя частина — це твій стендап, який планується 11 травня. Як вони всі поєднані між собою? І що ти хотіла сказати британській аудиторії?

Вони всі поєднані тим, що я говорю про нашу складну політичну реальність, нашу війну, яка триває з 2014 року. Я намагаюся говорити на цю складну тему, але метафорично і так, щоб вона якось по-інакшому виглядала, ніж у британських новинах.

Що не так передають британські новини? Чого там не вистачає?

Ну навряд чи там є паралель щодо нашим вторгненням, яке перекладається англійською "full-scale invasion of Russia to Ukraine", що його можна порівняти з . Є такі рослини, які потрапили в Україну і в Європу з інших континентів, наприклад, з Північної Америки, вони так само домінують над місцевими. Отже навряд чи про нашу російсько-українську війну на британському телебаченні говорять саме через ці рослини. І можете собі уявити, одна з цих інвазійних рослин називається "ваточник".

Я думаю, що для британської аудиторії треба пояснювати, що означає "ваточник" і "вата" в контексті української війни.

Я так далеко не заходжу і не пояснюю, в принципі говорю, що це дійсно так.

Тут є друга рослина ще, "тихоходка", як вона з тим "ваточником" співживе?

Ну вона не зовсім рослина, вона мікроорганізм, дуже-дуже маленький. Вона ходить і тому так і називається — тихоходка. Вона була знайдена у нашому саркофазі, який був побудований над Чорнобилем, там де сталася катастрофа у 1986 році. І для наших науковців знайти там хоч щось було величезним відкриттям. Я в співпраці з науковцями українськими розпитала все про неї. Це така метафора, напевне, англійською це .

Чому Кахідзе порівнює український спротив з "тихоходками"

Ну до речі щодо resilience у мене є великий сумнів — чи дійсно наш спротив resilience, адже це слово означає лише відновлення, але не дуже передбачає спротиву. Я б хотіла спитати, як ти до цього ставишся, чи ти прихильниця цього слова? Чи ти вважаєш, що воно найкраще пояснює нашу ситуацію?

Ну я розповім, як діє тихоходка, і можемо з’ясувати, наскільки це підходить чи ні. Коли людина потрапляє у ситуацію, коли довкола дуже багато радіонуклідного забруднення, то її клітини продірявлюються і людині треба час відновити їх. І вона не дуже встигає, вона може їх відновити, якщо це радіонуклідне забруднення десь 5 грей. А от тихоходка може витримати 5 000 грей. Тобто тихоходка дуже швидко відновлює себе, свої клітини. Так, це не спротив, це дійсно відновлення.

У рамках нашої війни, напевне, це процеси, які йдуть паралельно — так, ми чинимо спротив, і так само ми відновлюємося.

Рослини й пацифізм

Коли ти розповідаєш про пацифізм, ти часто звертаєшся до метафори рослин і говориш про те, що якщо у світі існує ідеальна форма пацифізму, то вона притаманна лише рослинам, а не людям. Чи розуміють тебе люди за кордоном? Тут дуже сильний лівий рух, вони сприймають пацифізм у контексті світу після Холодної війни, Другої світової, це дуже специфічний світ, коли він був поділений.

Зараз, коли ми говоримо про українську суб’єктність і про те, що Україна в тому розподіленні не була присутня, але зараз ми виборюємо свою суб’єктність і хочемо говорити від свого імені — як тут виникає поняття пацифізму? І як пояснювати, що пацифізм у нашому випадку це надання Україні суб’єктності?

Дуже просто: якщо корова підходить до рослини і трошки її їсть, то рослина не кидається на корову, не захищає своє листя, а дозволяє корові. Так само якщо ми трошки зрізаємо салату. Я говорю, що рослини дійсно є пацифістами, тому що вони не відповідають світові або іншим організмам через те, що вони по-іншому побудовані. Якщо відірвати трошки від салату — він же відростає. Не все, але майже все.

Через те, що вони не захищаються, а відновлюються, вони можуть дозволити втратити частину себе, тому я і кажу, що вони дійсно справжнісінькі пацифісти. Вони не б’ються ні з ким — ні з людиною, ні з твариною, взагалі не б’ються. Навіть не бігають, вони ніколи не переселенці.

Звісно, є такі рослини, як, наприклад, троянда, яка зробила так, щоб в неї були шипи, щоб до неї не наближалися. Але все одно, якщо порівнювати у масштабах хто є рослина, а хто є ми, люди або тварини, то це величезна різниця. Тому я і кажу, що єдині пацифісти на нашій землі це рослини, а не люди, на жаль. Чому? Тому що зброя продукується, війни йдуть, якщо в певній частині мир, наприклад, ми тут у Ліверпулі сидимо і не знаємо нічого про війну, можемо абстрагуватися, все ж таки, на жаль, нічого не змінюється, ми воюємо. Тільки рослини у нас пацифісти.

Про діалог з британською художницею Еллі Хоскінс

Повертаючись до контексту роботи у Ліверпулі — цей проєкт називається “Діалоги”, твій діалог з британською художницею Еллі Хоскінс, яка, як ти казала мені перед тим, не дуже багато знала про український контекст. Я хотіла запитати, як цей діалог відбувався між тобою і нею? На що вона звертала увагу? І в який спосіб ви створили цю спільну роботу?

Якщо говорити про Еллі, то вона, як виявилося, не дивиться телебачення і не читає газет, а це значить, що вона нічого не знала ні про нашу Революцію Гідності, а ні про нашу війну. І я трошки їй розповіла і її захопила ця метафора відновлення, яку представляє тихоходка. Вона теж зробила велику тихоходку і поділилася зі мною бажанням бути як тихоходка: взагалі не звертати увагу на погрози від Росії щодо ядерної зброї.

Як говорити про війну з людьми, які взагалі нічого про неї не знають

Як це взагалі пояснювати людині, яка нічого не знає про війну? Ти з цією темою працюєш вже з 2014 року.

Для того у нас і є можливість щось розповісти, якщо ти ще знаєш мову. Я говорю англійською, тому якось мені це вдалося, але, звісно, що не в деталях. Коли Еллі було дуже важко все це слухати — дев'ять років російсько-української війни вивалити на людину, яка взагалі нічого не знала! — тоді я показувала в Інстаграмі, як наші військові фотографуються і знімають відео з котиками, собаками. Тоді вона казала: “О, ну я б таке дивилася просто дуже довго і взагалі б не працювала”.

Я багато всього їй показувала, але скажу, що не тільки Еллі говорить зі мною про війну, всі, хто працює в артгалереї bluecoat, всі вже знають трошки більше. Впливає все, і те, що ми так довго б’ємося, і що викрадаються українські діти, це взагалі людей дуже дивує й бентежить, вони не можуть зрозуміти, як це взагалі можливо.

Звісно, вони питають наскільки російська не подібна до української, багато різних питань. Єдине, що я завжди говорю — є таке поняття, як, коли людина питає, ти їй відповідаєш. А говорити на загал всім про все дуже складно. Тому художники або окремі люди говорять у дуже маленькому колі, і деколи це працює, на жаль, краще. Не хочеться мені тобі це казати, але краще, ніж це роблять журналісти.

Про те, чи можливий діалог з агресором

Досить часто західні журналісти, інтелектуали чи просто пересічні люди говорять про формат діалогів. Мовляв, коли ж ви нарешті почнете будувати діалог з самими росіянами, нібито, є можливість знайти когось, з ким можна говорити. Я хотіла тебе запитати про це: чи є ця можливість побудувати діалог? Коли вона з’явиться? І з ким?

Ну, діалог це слово, яке маркує таке спілкування, коли одна сторона щось говорить, а інша слухає. Потім та інша сторона, дослухаючись до думки, продовжує, запитує чи доповнює.

У нас було багато часу, вже 9 років, і, на жаль, в нас вичерпалися аргументи.

Мені, якщо чесно, не вдавалося всі ці роки. Може є в мене декілька людей, які дуже давно виїхали з Росії, з якими я все ж таки спроможна була до чогось договоритися. Але єдине, що ми з’ясували — що вони зараз просто мовчать публічно.

Як росіяни перекрутили біографію Кахідзе, назвавши її етнічною росіянкою

У тебе був досвід говоріння із Санкт-Петербургом, який дуже критикувала українська спільнота. Художники і художниці зазначали, що вже немає тієї можливості говорити там. Чого ж ти все-таки це зробила? І чи досягла ти своєї цілі?

Мені дуже прикро, що в мене немає даних, я не можу відповісти. Там, у Санкт-Петербурзі на "Маніфеста-10" (міжнародна бієнале тривала з 28 червня по 31 жовтня 2014 року — ред.) я говорила не тільки до росіян, я говорила до всього світу. Якщо згадувати дійсність тоді, то мені зустрічалися дуже поважні митці, які взагалі не знали де знаходиться Крим. Я тоді змогла розповісти, де знаходиться Крим.

Немає відповіді, але я дуже багато з того часу винесла. Я тоді зустрілася з росіянами, я їх побачила. Побачила — я маю на увазі, що я, наприклад, надала свою біографію, яка звучала англійською, що я зростала в колі російської культури, що було правдою. Я народилася у Донецькій області, закінчила російську школу і тільки у Києві вивчила українську.

Ця фраза, що я дійсно зростала у середовищі російської культури і російської мови, була правдива. Але росіяни переклали це речення так, що я — культурна та етнічна росіянка. І коли я це побачила, я увірвалася в кабінет, де робився каталог "Маніфеста-10", там було кілька людей, столів, і людина, яка очолювала цей відділ, вона була іспанка.

Я забігла і стала питати, хто це зробив? Хто т

Джерело