В другому турі виборів діючий очільник держави переміг висуванця опозиції Кемаля Киличдароглу. За неофіційними даними, Ердоган набрав 52% голосів. Скоріш за все, ЦВК Туреччини оприлюднить такі самі результати.
Висновки з результатів перегонів.
В Туреччини націоналісти мали найбільший вплив на виборців.
Обидва головних кандидати в союзниках мали націоналістів. Прихильники націоналіста Девлета Бахчелі принесли 10% Ердогану, а прибічники націоналістки Мераль Акшенер додали 9% Киличдароглу.
Окрім того, треті націоналісти висунули кандидатом Сініна Огана, що набрав в першому турі понад 5%, і врешті підтримав Ердогана. Для опозиції це стало слабким місцем, бо 10% голосів Киличдароглу прийшло від курдів. В націоналістичному змаганні він не міг собі дозволити більше ніж Ердоган, бо втрачав на лівому курдському фланзі. Це і сталося в другому турі. Домовившись про підтримку з боку партій, що висували Огана, він знизив показники на Сході країни. Явка в курдських провінціях впала на 5-8% порівняно з першим туром.
Ердоган перестав бути лідером мегаполісів. З 2019-го це видно по місцевих виборах, коли його партія втратила мерські крісла в Анкарі і в Стамбулі. Киличдароглу переміг в 6 з 10 найбільших міст Туреччини: Стамбул, Анкара, Ізмір, Адана, Антал'я, Мерсін.
Економіка мало вплинула на мотивацію турецького виборця. Він голосує за ознакою «свій-чужий». Обидва табори проголошували популістські програми, що веде країну до аргентинського сценарію: постійні кризи і збільшення соціальних витрат.
Турецька політика стає все менш передбачуваною. Для внутрішнього споживача це подається як ознака самостійності і лідерства Анкари. Натомість Туреччина дрейфує в бік «ріал політик», де тактичні рішення і тимчасовий економічний зиск переважатиме над стратегією. В таких умовах себе добре почувають гроші, що не шукають правил гри і прозорості, а їхнє збереження гарантовано особистими стосунками між керівниками країн.
В російсько-українській війні Ердоган продовжить балансувати і намагатиметься зберегти взаємини з обома країнами. Анкара не визнаватиме офіційно окуповані території російськими, але не буде в авангарді їхнього звільнення.
Туреччина не тільки не доєднається до антиросійських санкцій, але може поглибити економічні взаємини з Москвою.
Джерело
