Тарас Шевченко — беззаперечний символ українського народу. Проте на численних портретах чи навіть на стогривневих купюрах він — зажурений старий у кожусі. Справжній Шевченко був не таким: замріяним художником, модником, харизматичною зіркою. Проте роки заслання підірвали його здоров’я. Причиною покарання стала взаємна ненависть: Шевченка до імперії та царя до Шевченка.

Українські Новини розбиралися, за що російський імператор Микола І ненавидів українського поета та художника.

19 травня 1843 Тарас Шевченко повернувся в Україну. Позаду було звільнення з кріпацтва, знайомство з передовими художниками того часу, і найголовніше — видання “Кобзаря”. У Петербурзі видати книгу українською було простіше, ніж в Києві, проте на тамтешню публіку збірка поем особливого враження не справила.

Але у світогляді українського дворянства книга здійснила справжній світоглядний переворот. Шевченка запрошують в гості імениті родини, у нього беруть автографи і відвішують компліменти. Його віршами зачитуються, адже поезія пробуджувала героїчні спогади про минуле і сум за ним. До того ж Шевченко Кобзар пробудив ідентичність українців. Він, як пророк, наважився говорити своїми віршами на заборонені раніше теми.

Шевченко не мислить подальше життя без України, відмовляється від добре оплачуваного заробітку у Петербурзі і живе в Києві на порівняно скромніші кошти, але серед українців. Саме тоді Шевченко усвідомлює конфлікт між власним розумінням життя і тим, що пропонувала імперія. Шевченка називають “батьком нації”. І приблизно тоді ж Шевченком починає цікавитися місцева “охранка”.

У Києві Шевченко вступив у таємну організацію — Кирило-Мефодіївське братство, яке об’єдналося навколо історика Миколи Костомарова. На зборах його учасники обговорювали крамольні на той час питання: незаконність кріпосного права та національну свободу України. Братчики не хотіли брати до рук зброю. Вони прагнули створювати школи та видавати книги українською. Проте саме участь у Кирило-Мефодіївському братстві стало приводом для арешту Шевченка.

Поета арештували у 1847 році та покарали найжорстокіше за всіх — відправили у солдати із забороною писати та малювати. Влада не приховувала, що карає саме за вірші. Імператор знав, якою небезпечною може бути поезія. І уявляв, що буде, якщо українці згадають про козаків та гайдамаків. Зокрема, імператора розлютила поема Шевченка “Сон” — політична за змістом сатира, написана у 1844 році. Вона викривала всі злочини царя Петра І, Катерини ІІ, Миколи І. До того ж, в цій поемі імператор показаний як незграбний і тупий ведмідь, а його дружина — як чапля, яка постійно хитає головою. Саме “чапля” добила Миколу І, і він власною рукою на наказі про заслання Шевченка дописав: “Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать”.

Зараз відбувається чергова спроба реанімувати імперію. Тому зараз, як ніколи раніше, стають актуальними пророцтва Тараса Шевченка.