Про службу, поранення військовослужбовець Олександр розповів кореспондентам Суспільного.
За словами Олександра, зруйновані російськими обстрілами будівлі у Миколаєві нагадують прифронтове село Малі Щербаки у Запорізькій області. Поблизу цього населеного пункту в 2022 році військовослужбовець з побратимами місяць виконували бойові завдання.
"Село майже вщент зруйноване. Кожен будинок, ну все розбомблено, все розбито. Там русня просто нічого не залишила. "Руській мір" несе горе, руйнування, смерть, смерть і ще раз смерть", — говорить Олександр.
До повномасштабної війни чоловік служив строково. У квітні 2022 року отримав повістку. Каже, ухилятися не став, після медкомісії три місяці навчався, потім — перші бойові завдання.
"Я їхав попереду колони. З нами їхав командир роти і командир взводу. Я був навідником-оператором на Управляв кулеметом "Браунінг". Як тільки ми виїхали на саме село з лісосмуги, то наїхали на протитанкову міну. Ми підірвалися", — згадує боєць.
Олександр розповідає, що після підриву на міні машина вийшла з ладу.
"Ми пересіли на іншу, що їхала позаду в колоні. І так ми заїхали в саме село. На жаль, заїхали одні єдині. Окрім нас, з інших напрямків ніхто не доїхав. Бо був шквальний вогонь, і вони не могли далі просуватися. Щоб не потрапити під цей вогонь, ми заховалися за будівлею. Чи то гараж був, чи якесь інше приміщення. І, на жаль, прямо в ту будівлю прилетіла 120-ка (ред. — артилерійська міна)", — розповів військовий.
Уламок пройшов через двері. І я отримав важке мінно-вибухове поранення лівої сторони.Зі слів військового, чекаючи на евакуацію, заховався за стіною будівлі, аби не бути в полі зору російських дронів.
"До наступу взагалі був атеїстом. Я не вірив в Бога, так вийшло. Перед відправкою мені дружина дала хрестик, і коли я отримав поранення й чекав, то дістав хрестик, помолився Богу, щоб уберіг", — говорить Олександр.
У ті миті боровся за життя попри все , бо пообіцяв дружині та доньці повернутися."Перед відправкою дружина пов'язала мені червону стрічку. Мені і точно таку ж зробила собі на вдачу. Ні разу її не знімав. Ні разу її нікуди не дівав", — розповів Олександр.
Чоловіка евакуювали до запорізького госпіталю. Згадує, тоді в напівсвідомості встиг лише назвати своє ім'я, прізвище та групу крові.
"Уже під вечір я отямився. До мене прийшов лікар перевірити і запитати, як я себе почуваю. Перше, що я попросив, щоб він зателефонував дружині, аби її заспокоїти. Потім вона мені розповіла, що півночі плакала", — говорить військовий.
Кілька днів пробув у госпіталях Дніпра та Кропивницького, потім його перевели до лікарні у Вінниці, де переніс сім операцій, згадує чоловік.
"За словами лікарів, дуже пощастило. Мало того, що уламки перебили пів лівої сторони, зачепили хребет. Після цього в мене було часткове оніміння ніг. Оця аорта, яка головна, уламок її частково задів. Сказали, якби кілька міліметрів правіше чи лівіше, я б там і стік кров'ю", — розповів Олександр.
Після поранення та реабілітації, що тривала з літа 2023 року, Олександр станом на березень 2024 року служить в одному з миколаївських Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Військовий каже, після того, як побачив руйнації внаслідок російських обстрілів на Миколаївщині та Запоріжжі, без сумніву продовжив служити далі, аби росіяни не окупували всю Україну.
"Якщо ми зупинимось на цьому, то не буде ні України, ні миру у світі. Ми просто зникнемо як нація. Не треба боятися повістки, треба боятися поразки", — зазначив Олександр.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.
Джерело
